пятница, 30 ноября 2012 г.

Моє гостювання

Нещодавно я повернулася від своїх діток і, як завжди, була повна вражень. Відразу не змогла зробити опис, бо з головою занурилась у роботу.
Майже щодня я згадую кожен той день, що був там проведений мною.
Я скучаю за ними і сумую від того, що не маю змоги бачити їх частіше. Я часто згадую слова моєї мами, коли вона говорила мені: я так скучаю за дівчатками, мені б їх хоч пригорнуть та поторкать...))
Зараз у мене ті ж самі відчуття. Хочеться поторкати, пригорнути їх до грудей і відчути тепло своїх рідненьких, милих-малих діток.  Як приємно давати їм часточку своєї душі і робити для них різні приємності.

 Дитячий садочок Тарасика і така мила вихователька. З першого погляду видно: її робота - це її покликання.
 Дивуюся і захоплююся дитячій непосидющості і впертості. Кожного дня дитина бере свого велосипеда у дитячий садочок. Але він не просто його бере. Це цілий ритуал. Одягнувшись, він одягає шолом, бере велосипед і їде до машини, яка стоїть від будинку за 30 метрів. Потім та ж сама процедура у садочку: їде велосипедом на стоянку, до якої теж така ж відстань. І попробуй сказать: може ти не будеш брати велосипед?))))))) Нііііі, я його буду бгать, це мій велосипед)))))



 Екскурсія по порту Гамбурга.
Було дуже цікаво і до того часу я уяви не мала, що він аж НАСТІЛЬКИ великий. Дух захоплювало від того, які великі кораблі і скільки вони перевозять вантажу.....

оцей маленький пальчик тикав і показував мені увесь час щось нове і нове))))

Балтійське море...
Під'їжджаючи за кільки кілометрів до нього уже відчуваєш його дух. Можливо, для тих, хто там живе він уже не відчутній, вони звикли, але для мене це було насолодою вдихати запах моря, риби, вітру. Цей запах я відчуваю до цього часу, коли згадую про Балтійське море.
Тут дитина нарешті відірвалася...))) Воля, простір і така приємна можливість побродити у воді, а на безмежному просторі потягати улюблену вантажівку.
І ніхто не кричить: туди не можна!!!)))))









Як швидко промайнув час !!! Час повертатися додому, до звичних справ і роботи.
Вдома з нетерпінням чекав старший онук, який так скучив за бабусею... за бабусею? чи за подарунками?))))
Як добре, що у мене є двоє онуків і я маю можливість хоч одного з них бачити майже кожного дня. Коли я скучаю, я стараюся спланувати свій день так, щоб після уроків зайти за ним до школи, вислухати щебіт його однокласників, забрати його, і у машині, по дорозі додому, вислухати всі новини дня...  Як приємно бути першою слухачкою, бо вже всім іншим домашнім він того не розповість))))

четверг, 15 ноября 2012 г.

Черно-белые винтажные картинки и отрисовки